Казка «Дзеркало Матильди»

Андрій Франко

Казка «Дзеркало Матильди»

Descarga el folleto

Матильда дуже любила свого батька. Він був льотчиком, дівчинка дуже пишалася батьком і завжди із захопленням розповідала своїм друзям у школі про нього.

І для батька Матильда була всім у житті. Коли чоловіка не стало (льотчик-випробувач трагічно загинув за нез’ясованих обставин), Матильді було всього вісім років. Після цієї трагедії вона закрилася в собі і втратила до всього інтерес. Матильда перестала любити, не помічала, що поруч є хтось, хто думає і дбає про неї.

— Нічого, крім болю, не відчуваю і нічого не хочу, — говорила вона зазвичай своїй матері. Матильда стала тією людиною, якій ніхто не потрібен. А мати, втомлена й розбита цією нерозв’язною ситуацією, часто тихо плакала ночами та благала Бога про допомогу. Ніхто з найбільш визнаних фахівців у медицині не міг допомогти.

Йшли роки, дівчинка росла і, як і раніше, все лишалося без змін. Поступово родичі дівчинки та її оточення звикли до її самотності і смутку. Всі тільки жаліли дитину, хоч і намагалися її чимось зацікавити, якось підбадьорити, але все намарно.

І тільки мати дівчинки не могла змиритися, і тільки вона шукала рішення та вірила в те, що її почують на небесах і допомога прийде. Жінка благала Бога, щоб на Різдво сталося диво і щоб її дівчинка стала здоровою і щасливою.

Щороку жінка старанно прибирала новорічну ялинку в надії, що святковий інтер’єр розбудить у Матильді позитивні й радісні переживання. Жінка дуже вірила в це всім своїм добрим серцем і кожен день просила у Творця звершення цього чуда в великий день Різдва!

Для Матильди ж життя залишалося одноманітним і позбавленим яскравих фарб, вона чекала тільки одного — приходу ночі, щоб скоріше заснути й позбутися на час сну свого фізичного болю, який заповнював порожнечу її душі.

Дитина не відчувала ніяких емоцій і ніякого бажання щось дізнаватися. В її серці не було ні радості, ні любові.

Деякі однокласники, її колишні друзі, намагалися з нею зблизитися, але все було марно — вона ні з ким не хотіла спілкуватися, а тим більше дружити.

Часто після школи та у вихідні Матильда зачинялася у ванній кімнаті й годинами просто сиділа там, щоб нікого не бачити, навіть маму, і ні про що не думати. Так вона вбивала час, щоб швидше лягти у своє ліжко та просто заснути. Але навіть снів дівчинка ніколи не бачила.

Матильда у Дзеркальному світі

Одного разу вночі Матильда ніяк не могла заснути. Раптом вона почула якийсь тихий ніжний жіночий голос, що повторював її ім’я. Дівчинка піднялася зі свого ліжка й повільно пішла на голос, і що ближче вона підходила до ванної кімнати, то тихіше і рідше він звучав.

Наблизившись до дверей, Матильда помітила, що вони були прочинені, немов манили зайти в ту саму ванну кімнату, в якій вона так часто відсиджувалася вечорами, щоб побути на самоті, в мовчазній тиші з вимкненим світлом. Дівчинка відчинила двері, не думаючи про наслідки. Тут же вона побачила неприродне для людського сприйняття яскраве світло у великому дзеркалі, в якому без особливого інтересу іноді дивилася на себе.

І що ближче Матильда підходила до цього яскравого світла, то більше воно заповнювало весь її простір, і дівчинка відчула якийсь тісний зв’язок із невідомим їй світом — дзеркальним світом її відображення, який знав про неї все і дуже хотів допомогти. За мить Матильда опинилася в яскравій величезній кулі, яка почала рухатися вперед і розвинула таку швидкість, що від цього у дівчини з’явилося легке запаморочення, і, щоб встояти на ногах, Матильда змушена була трохи присісти. Але навіть після цього ніяких емоцій вона не відчула, а просто чекала кінця цієї дивної історії з її участю.

Коли рух раптово зупинився, дівчина подалася всією своєю вагою вперед, втративши рівновагу, випала з яскравої кулі на зелену галявину з дивним неприродним кольором трави, і раптом Матильду вперше охопило почуття подиву за весь час її байдужості до всього!

І в дівчини з’явилося величезне бажання пробігтися босоніж по цій незвичайного кольору світло-зеленій траві. Невідоме для неї нове бажання переповнювало Матильду.

Щойно вона про це подумала, як побачила перед собою дівчину в красивій білій сукні, яка чомусь дуже була схожа на неї. Та, усміхаючись, простягнула Матильді руку — і її бажання з тих пір тільки посилювалося. Довго не думаючи, Матильда скинула свої домашні капці з ніг і, бажаючи цього всім своїм серцем, узяла за руку цю радісну дівчину в красивому вбранні, і вони разом побігли, немов злітаючи над цим незвичайним полем яскраво-зеленої трави.


045B025F-9EBD-4614-BC97-B9D8B09601C5.jpeg#asset:2688


Опинившись на березі чудної звивистої річки, дівчата зупинилися, і Матильда, все ще тримаючись за руку нової подруги, яка тільки тепер-ось стала першою подругою у її дзеркальному житті, подивилася на дівчину, і так їй захотілося дізнатися її ім’я, що Матильда запитала, як її звуть, на що дівчина тут же коротко відповіла: «Моє ім’я — Бажання!». «Яке дивне ім’я, але нині до болю відчутне у моєму серці», — подумала про це Матильда.

Дівчина на ім’я Бажання підвела Матильду до своєї найкращої подруги, яка сиділа на березі річки й дивилася на своє відображення у воді. Вона сміялася, гримасувала, показувала мімікою різні емоції, привертаючи увагу до себе всієї живої природи навколо.

Це так було весело і смішно збоку, що радість охоплювала всіх, хто спостерігав за сценою.

І це була найвеселіша дівчина в Дзеркальному світі. Її звали Радість. І радість її була досконалою. Зовні вона також була схожа на Матильду. Коли Бажання й Радість стали подругами Матильди, то ці нові почуття раптово й несподівано наповнили її внутрішній світ, і дівчинці настільки стало радісно й вільно, що вона аж підстрибнула та щось вигукнула просто так. Побачивши своїх подруг, які також радісно на неї дивилися, Матильда збентежилася, і тут же, затуливши долонями своє обличчя, швидко відвернулася від дівчат. Але потім повернулася назад із почуттям тієї повної радості й бажання та зі сльозами на очах промовила:

— Дякую вам за це!

Дівчина на ім’я Радість її запитала:

— Чому ти дякуєш нам?

— Тому що ці почуття повернули мене до життя, до бажання радіти! — відповіла Матильда.

— Я знову знайшла в собі ці сильні почуття!

І дівчина на ім’я Радість відповіла:

— Дякую й тобі за те, що я можу поділитися з тобою цим почуттям і зробити тебе щасливою. Нести радість іншим — це високий дар, але не всі в нашому Дзеркальному світі мають такі здібності.

Бачиш, он за тим кущем сидить і дивиться кудись у далечінь та похмура дівчина, яка зовні схожа на всіх нас, але зсередини — повна протилежність, тому що це те почуття, яке має в собі негативну емоцію для людини, її ім’я — Смуток.

Для неї радість чужа, і вона ніколи не змінить свого рішення та не прийме нашу дружбу, наші позитивні почуття. З нею небажано знайомитися нікому, краще обходити її стороною. До того, як ти потрапила до нас у Дзеркальний світ, вона була твоєю найкращою подругою у світі Земному, на превеликий наш жаль, і тобі, Матильдо, напевно, сумно згадувати тепер про це, тому що в такому разі тобі знову доведеться стати її подругою, — і разом усі радісно засміялися.

Після паузи дівчина на ім’я Бажання промовила:

— Наш обов’язок — дарувати вам, людству, свої позитивні почуття, які допоможуть вам у вашому Земному світі вдосконалюватися в кожній корисній справі. Часто люди дивляться у своє дзеркало на себе, на свій зовнішній вигляд без будь-яких позитивних емоцій. І майже ніхто не вдивляється в очі своєї душі, але ж тільки там усе цінне для людини!

Раптом у Матильди защеміло щось у серці і стало якось млосно, і серце її почало все швидше битися. Дівчина озирнулася назад і побачила високого вродливого юнака. Й відразу на мить потемніло в очах, і вона зрозуміла ім’я цього почуття, вона його відчула у своєму серці, і це його величність — Любов!

А дівчина на ім’я Радість, помітивши зміну почуттів Матильди, усміхнулася їй і сказала:

— Вибач, не встигла тебе попередити, що Любов підійшла до тебе так близько. Ти мала відчути це своїм серцем, це і є найвище почуття, яке є у вашому Земному світі: любов дарує людині безсмертну душу, тому що любов є все! І цей юнак із твого майбутнього, який залишить свою любов у твоєму серці назавжди, і ти зрозумієш це, коли побачиш його ще раз, але тобі потрібно буде у своєму Земному світі зробити дещо для цього...

А хлопець на ім’я Любов простягнув Матильді квітку любові — троянду. Це була троянда незвичайних чарівних кольорів веселки — Матильда вперше побачила таку прекрасну квітку.

— Це троянда вічної любові, давай їй чисту воду — і вона житиме вічно, — сказав юнак, усміхнувшись.

Матильда заплющила очі, бо не могла дивитися на нього від того почуття любові, яке переповнювало її, і з заплющеними очима вона відчувала й запам’ятовувала цей великий дар, намагаючись утримати в собі стан Блаженства.

Розплющивши очі, дівчина озирнулася навколо, але нікого не побачила, тож подумала, що їй усе це наснилося. Про всяк випадок Матильда встала зі свого ліжка й підійшла до великого дзеркала у ванній кімнаті, в якому було те таємниче яскраве світло. Зараз у ньому вона побачила лише своє сумне відображення, яке бачила завжди, коли дивилася на себе. «Яке дивне почуття... — подумала вона. — Мені вперше приснився сон, де я ходила у світлі якогось величного явища, і це все відбувалося в цьому дзеркалі, і я не відчувала ніякого болю». І раптом вона побачила — внизу на підлозі, біля дзеркала, на маленькій подушці лежала квітка незвичайної краси кольорів веселки. Матильда згадала про неї — і тієї ж миті почали відбуватись якісь приємні зміни в її внутрішньому світі, але дівчина одразу ж відкинула всі спогади, пов’язані з цим, і опанувала себе.

— Я в ці чудеса ніколи не повірю, їх не буває, — сказала собі впевнено Матильда. —

А цю квітку, хоч вона і надзвичайно гарна, я все ж поставлю у порожню вазу, нехай радує своєю неприродною красою мою маму, і нехай мама наливає чисту воду для троянди, якщо хоче, але не я.

Матильда поставила квітку у вазу й почала збиратися на заняття. Вона нещодавно закінчила школу і цього року вступила в університет, без особливого інтересу, як зазвичай.

Зустріч матері з відображенням Матильди у дзеркалі

Якось мати Матильди зайшла у ванну кімнату, коли її донька вже зібралася виходити. Милуючись у дзеркалі своєю дівчинкою, подумала, яка все ж вона гарна, і промовила:

— Я так тебе люблю, моя красуне! — і мати обняла свою донечку. Вони стояли мовчки, дивлячись на себе в дзеркало. Матильда сказала, що їй потрібно йти на заняття, і вийшла з ванної кімнати. Мати провела її люблячим материнським поглядом і, тільки зачинивши за донькою двері у ванну кімнату, вирішила ще раз подивитися на себе в дзеркало... У неї перехопило подих!

Мати побачила відображення Матильди, яке залишилося стояти в дзеркалі і ніжно дивитися на неї, і від такої несподіванки жінка вигукнула, але вийшло абсолютно беззвучно, бо сили залишили її. Після цього відображення Матильди тихо та спокійно відповіло їй:

— Не лякайся, я тут, щоб урятувати твою доньку, я її бажання, яким вона не користується, і тому я тут лише тільки у її відображенні, бо ми існуємо окремо один від одного. Їй складно жити без мене та інших позитивних якостей. Матильда може втратити себе, це буде непоправно, тому що тоді Дзеркальний світ перестане бути у її житті, оскільки він заснований на людських емоціях, у яких переважають позитивні якості. Наш світ — дзеркало душі!

Людина народжується з позитивними якостями, які можуть зробити її щасливою, якщо вона користуватиметься ними. І ті, хто не може проявити ці емоції у Земному житті, зустрічаються у своїх снах із Дзеркальним світом. Ми приходимо й допомагаємо людині отримати знову ці якості, і якщо її серце приймає нас у своєму Земному світі, тоді наш Дзеркальний світ паралельно існує з її Земним світом і передає установку позитивних емоцій через її дзеркальне відображення, коли вона знаходить любов у своїх очах, дивлячись на себе у дзеркало. Ту щиру любов до навколишнього світу і до себе, яку людина має зберігати у своєму серці з ранку до ночі, кожен день, протягом усього свого життя!

Наш світ не існує для людини, позбавленої добрих почуттів, у якої немає любові у серці. Коли людина перестає користуватися своїми позитивними якостями, які так потрібні для її порятунку і які так потрібні для її оточення, то наш Дзеркальний світ світлих почуттів для цієї людини закривається, і Дзеркало душі стає простим склом, гладкою поверхнею, що призначене для байдужого її відображення. І за цим склом залишаються лише негативні її почуття.

Мати отямилася від почутих слів і перестала вже боятися відображення у цьому загадковому Дзеркальному світі. Вона підійшла зовсім близько до дзеркала, щоб подивитися в очі відображенню, і, дивлячись прямо на нього, сказала:

— Вони у вас різні, — і мати сумно продовжила: — У моєї доньки немає цього вогника бажань, який явно присутній у твоїх очах.

На що відображення відповіло:

— Я — те почуття, якого так не вистачає Матильді, я — Бажання, яке прагне діяти, я — початок відродження для неї, але тільки у тому разі, якщо серце Матильди підкаже їй усміхнутися та подивитися на своє відображення у дзеркалі в очі своєї душі і знайти всі наші почуття позитивних емоцій, і забрати їх назавжди з собою, з бажанням і радістю поспішати робити добро і любити. Бо тільки бажання рухає людиною до творення, але нині я лише віддзеркалення у її житті, й окремо ми ніякої користі не приносимо ні собі, ні світові.

Й оскільки ми можемо з’являтися тільки в її снах, я їй одного разу показала наш Дзеркальний світ і намагалася розворушити її емоційний стан. І нам це вдалося у Дзеркальному світі, але, повертаючись до свого Земного світу, Матильда знову стає такою ж, як була раніше, і нічому не вірить, хоч і пам’ятає все те прекрасне, що вона зазнала в нашому Дзеркальному світі.

Але вона не хоче прийняти цю ясність у своєму людському світі, вона не хоче повірити. Навчи її вірити в диво, це необхідно для Матильди, щоб вона змогла врятувати себе.

Багато людей на землі не вірять у чудеса, в невидиму допомогу. І в цьому велика печаль людства.

І тільки ти, її найближча людина, ти, мати, яка народила її, можеш вплинути на неї у Земному житті. Вона мусить довести собі, що зможе стати щасливою та подивитися в Дзеркальний світ, в очі своєї душі й усміхнутися доброю усмішкою, що йде з глибини душі, щоб привести до усвідомлення Бажання, Радість і Любов.

Перемога Матильди над собою (сповідь)

Після розмови з відображенням мати не знала, як підійти до дочки, як змусити себе зробити те, що вона мала зробити для порятунку, те, про що просив її Дзеркальний світ відображення.

— Слів моїх Матильда не слухатиме, тому що не хоче мене зрозуміти, і ще більше віддалиться від мене, і я цього не переживу. Що ж придумати?

І тут мати згадала слова, які часто говорив батько Матильди, в якого любов до своєї доньки була безмежною. І Матильда завжди ці слова радісно повторювала, коли батько був живий.

Мати дістала зі своєї сумочки губну помаду й підійшла до того великого дзеркала, за яким був цілий Дзеркальний світ, і на дзеркальному склі помадою написала ці слова зі Святого писання:

«Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете; стукайте і відчинять вам!»

Мати вийшла з ванної кімнати й сіла на кухні, обхопивши руками свою голову, і так сиділа довгий час, вона була змучена постійними думками про свою доньку.

Раптом жінка почула тихий голос, що звучав за дверима ванної кімнати. Вона прислухалась, але нічого не могла розібрати. Вона підійшла до дверей і побачила, що двері не замкнені з того боку. Трохи відчинивши їх, вона побачила, що перед дзеркалом стоїть Матильда, і від сказаних нею слів по її щоках стікали сльози.

— Я пишаюся тобою, — сказала Матильда, дивлячись у дзеркало,

— тому що твоє ім’я — Бажання, і ти бажаєш бути чесною, ти хочеш допомагати іншим, я пишаюся тобою, тому що в кожному твоєму бажанні є щирість і постійність, і в цьому твоя сила!

— Я пишаюся тобою, тому що твоє ім’я Радість, і ти свою радість ділиш з іншими.

— Я пишаюся тобою, тому що твоє ім’я Любов! І ця любов на всіх!

Мати не втрималась і розридалася, вже себе не контролюючи. За всі ці роки вона здалася, і емоції повністю взяли над нею гору.

Підбігши до своєї мами, Матильда міцно обняла її й попросила вибачення за всі ті страждання, що вона їй завдала. Мати й донька, міцно притулившись одна до одної, разом заплакали, тому що вони тільки тепер відчули той нерозривний зв’язок між ними, і кожна з них розуміла, що це вже назавжди.

І тоді сонце в небі засяяло своїми золотими променями так, що мати й донька відчули це небесне диво яскравого світла у своїх серцях, адже сьогодні був великий день Різдва! І здавалося, що в усьому світі від цієї радості задзвеніли дзвіночки.

Адже саме в Різдво може статися щось незвичайне та прекрасне...

І диво сталося! Матильда одужала!

Епілог

Матильда вийшла зі свого будинку, щоб подякувати Творцю цього прекрасного Світу! Бажання, Радість й Любов приносять щастя гідним людям, які прагнуть змінитися на краще, щоб повірити в себе — стати здоровим і щасливим!

Матильда сказала з великою любов’ю у серці:

— Спасибі тобі, Господи, я знаю, що це ти мені допоміг, моє серце мені підказало. Я люблю тебе і знаю, що ти в мене є, і я завжди пам’ятатиму про це!

Я слухатиму своє серце, адже в ньому твій дар чарівного сяйва, яке допомагає мені відчувати велике бажання жити, велику радість від життя та любити його величність Життя!

Матильда зайшла у свій будинок, і хвилююче почуття наповнило її зсередини, перш за все вона побігла у свою кімнату, де стояла її троянда, і тільки тепер вона згадала слова із Дзеркального світу, що їй потрібно дещо зробити у своєму житті для того, щоб до неї прийшла любов і оселилася в її серці назавжди. І Матильда з величезним бажанням узяла чисту воду й налила у вазу, де стояла ця чудова квітка, котра ввібрала в себе майже всю ту воду, яку підливала постійно її мама. Троянда любові так чекала чистої води з рук Матильди, щоб впустити в її дівоче життя ту любов, яку вона бажала всім своїм серцем! І тільки тепер Матильда побачила, яка прекрасна ця троянда, і які яскраві кольори веселки вона випромінює. Від побаченого у дівчини на мить перехопило подих...

Раптом вона почула стукіт у двері й завмерла нерухомо. Потім почула голос мами, коли вхідні двері відчинилися, і чийсь приємний чоловічий голос, досить знайомий...

Матильда тихо підійшла й відчинила свої двері, щоб подивитися, хто це зайшов до них.

— Ось так диво, — повільно промовила Матильда, ще не вірячи своїм очам. — Він тут?!

Навпроти її мами стояв той веселий і красивий юнак, який подарував троянду вічної любові їй, Матильді, у Дзеркальному світі. І тепер він прийшов до неї назавжди!

Матильда лише тихо промовила:

— Я чекала на тебе все своє життя!

16B20F57-F7F3-42A0-9364-8A851CADBB32.jpeg#asset:2697


Consigue el cuento